Захист прав і інтересів дітей
§ 3. Захист прав та інтересів дитини
Законом встановлюється державний контроль за належним вихованням батьками своєї дитини (ст. 152 СК України).
Дитина наділена правом звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, місцевого самоврядування та громадських організацій. Якщо дитина досягла 14 років, то вона має можливість особисто звернутися до суду.
Також Сімейний кодекс України наділяє батьків правом на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина (ст. 154 СК України). Такий захист батьки здійснюють як законні представники, без жодних спеціальних на те повноважень, тобто без довіреності. Для цього їм достатньо надати свідоцтво про народження дитини, відповідно до якого суд встановлює походження дитини від батьків.
Відповідно до принципу рівності прав та обов’язків у батьків, функції по захисту прав та інтересів дітей можуть здійснюватися як батьком, так і матір’ю дитини або ж обома одночасно. Предметом захисту є права та інтереси дітей, визначені як сімейним, так і іншими галузями законодавства (цивільне, житлове, трудове та ін.).
Так, батьки мають право звернутися до суду у визначеному законом порядку з позовом про відшкодування дитині шкоди, завданої її здоров’ю та майну, а також моральної шкоди (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).
На батьків покладається захист прав та інтересів неповнолітніх дітей поза межами України.
Батьки часто здійснюють повноваження законних представників своїх дітей у справах, які випливають із цивільно-правових відносин, сімейних правовідносин, а також при розгляді вчинених дітьми адміністративних і кримінальних правопорушень.
На особливу увагу заслуговують норми Сімейного кодексу України про батьківські права неповнолітніх батьків і особливості їх здійснення. Ці норми є новелою сімейного законодавства і свідчать про те, що за неповнолітніми батьками також визнаються на законодавчому рівні права та обов’язки, якщо у них народжується дитина. Особливості реалізації неповнолітніми своїх батьківських прав зумовлені об’єктивними причинами, які спрямовані на захист прав та інтересів не тільки дитини, а й неповнолітніх батьків.
На неповнолітніх батьків поширюються всі права і обов’язки щодо дитини так, як і на повнолітніх. Якщо розглядати їх через призму інституту визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, то Сімейний кодекс України (ст. 126) не містить жодних обмежень щодо підстав і порядку визначення походження дитини від неповнолітніх батьків. Державна реєстрація дитини у цих випадках здійснюється на загальних підставах. Згода батьків або опікунів (піклувальників) неповнолітніх батька чи матері на реєстрацію народження дитини не вимагається. Закон зобов’язує державний орган реєстрації актів цивільного стану лише повідомити батьків, опікуна (піклувальника) неповнолітнього про запис його батьком дитини.
Порядок здійснення батьківських прав неповнолітніми батьками залежить від ряду обставин:
1) перебувають у шлюбі неповнолітні батьки чи ні;
2) вік неповнолітніх батьків.
Якщо особи, які не перебувають у шлюбі і в яких народилася дитина, є неповнолітніми, то дитині до досягнення батьками 16 років може бути призначений опікун на загальних підставах, визначених Цивільним кодексом України, який буде здійснювати разом з ними виховання дитини. Як правило, він призначається переважно з числа осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним (ст. 16 ЦК України). Звичайно, батьки неповнолітнього батька (матері) можуть допомагати йому (їй) у вихованні дитини і без офіційного призначення опікуна, що часто так і є.
Неповнолітні батьки, які досягли 14 років, мають право звернутися до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини. Правова допомога у такому разі є безоплатною.
